|
Фантастика 1 половини ХХ ст. (1900-1950)
| |
| slavar64 | Дата: Субота, 26.04.2014, 08:47 | Повідомлення # 91 |
Командор
Група: Адміністратори
Повідомлень: 210
Репутація: 1
Статус: Offline
| дозвольте ще цікавості про Трублаїні http://danyuk.ru/2013/02/kryilya-rozovoy-chayki.html
"український Джек Лондон"
|
| |
| |
| argo-unf | Дата: Субота, 26.04.2014, 21:13 | Повідомлення # 92 |
|
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 936
Репутація: 7
Статус: Offline
| Спасибі, пізнавально. Скинь цю інфу ще й Карацупі, хай доповнить сторінку Трублаїні в своїх Архівах.
|
| |
| |
| slavar64 | Дата: Неділя, 27.04.2014, 11:41 | Повідомлення # 93 |
|
Командор
Група: Адміністратори
Повідомлень: 210
Репутація: 1
Статус: Offline
| аякже - авжеж)
адже: миКола тРУблАЇНІ - УКРАЇНІ
|
| |
| |
| slavar64 | Дата: Неділя, 27.04.2014, 13:43 | Повідомлення # 94 |
|
Командор
Група: Адміністратори
Повідомлень: 210
Репутація: 1
Статус: Offline
| Различные варианты "Аргонавтов".
Дважды обращался к определению "аргонавты" один из родоначальников современной фантастики, Герберт Уэллс. Первый раз - когда писал "Машину времени". Начальный вариант этого произведения был озаглавлен им "Аргонавты времени" или "Аргонавты хроноса"(1888), причём машина для перемещений в 4м измерении называлась..."Арго Времени" http://www.e-reading.ws/book.php?book=132748. Второй раз - когда написал рассказ "Аргонавты воздуха" (1895) http://fantlab.ru/work9529.
А также и другие, менее известные авторы http://fantlab.ru/search
Российская исследовательница творчества А. Беляева и В. Брюсова Анна Андриенко подчёркивает, что первоначальная редакция брюсовской НФ-пьесы "Пироэнт" (1915) называлась"Арго". В пьесе рассказывается о постройке космического корабля для полётов на Венеру и Марс (журнал "Современная драматургия" №1/2014,с.218-254).
Биокосмист-имморталист А. Ярославский в романе "Аргонавты Вселенной" (1926)http://fantlab.ru/edition118739 отправляет на Луну реактивный космический корабль, движимый силой отдачи при "разложении радия". Встречается на нём и "заяц" - негритёнок Мукс ( Антон Первушин "Битва за звёзды",т.1 ).
Известный российский теоретик фантастики и библиограф Евгений Харитонов в т.7 ПСС А. Беляева приводит его авторскую статью "Аргонавты вселенной", из кот. следует, что редактор, при появлении в беляевском "Прыжке в ничто" живой сцены, выходящей за пределы служебной роли героев (объяснять науку с техникой) - на полях рукописи замечал:"к чему это? лучше бы описать атомный двигатель". К Владко, в 1935м издавшему журнальную редакцию "Аргонавтов вселенной" (именно так), подобных претензий быть не могло.Технические подробности в романе выходят на первое место (всё же "украинский Жюль Верн"), и мало того, совершенствуются с каждым переизданием.
В 1960 г. в поэтическом сборнике "Вячэрнія ветразі" известного белорусского писателя Ўладзіміра Караткевіча находим "Баладу об арганаўтах":
-Ў дымным трывожным агні пачаўся далёкі палёт.
Рынуў ад рэчак і ніў срэбны месяцэлёт.
Сігара з металу бліскучага. Востраў жыцця ўначы.
Іскра зямной цяплыні: дзве жанчыны і пяць мужчын...
Арганаўты ў бездань ляцелі. Арганаўты абралі лёс.
Ўпалі ў абдоймы Месяца, прыглушыўшы агню снапы,
Да вяршынь узмятнуўшы падзеннем адвечны касмічны пыл.
Паглядзеўшы на хмары пылу, на ўзяты выбухам жвір...http://coollib.net/b/234702/read#t22
Олесь Бердник (1926р. народж.) у романі "Пітьма вогнища не розпалює" згадує, що в "сільському" дитинстві його зацікавили книги Владка "Ідуть роботарі", "Чудесний генератор", "Аргонавти всесвіту", "Сивий капітан", "Дорога скіфів" ( які мав змогу читати в першодруках з 1931 по 1940рр.).
Вже років за 30 після цього, в 1967 р., Володимир Миколайович підписав йому свою нову книжку http://fantlab.ru/edition47853.
А після цього, у 1969 р., у повісті "Покривало Ізіди" (перевидання http://fantlab.ru/edition62869 ) пише:
Гей, у морі, у безкрайнім морі
Плавають, плавають на хвилі кораблі.
А над ними зорі, гей, стоокі зорі
Дивляться, дивляться з неба до землі..
Аргонавти вільні і раби нужденні.
Старанно, старанно шукають вік у вік -
Ой чи є дорога тай за ойкумену,
Втративши,втративши дням і ночам лік.
А боги сміються, в небі бенкетують,
Дивляться,дивляться на бідні кораблі,
Як вони по морю сивому мандрують,
Руно золоте шукаючи в імлі...
Юрій Смолич пише сатиричний роман з елементами «химерної прози»: «Фальшива Мельпомена (Піші аргонавти)» (1928).
Сучасний поет Микола Луків також звертається до "аргонавтів космосу":
http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=5639
Современную интерпретацию мифа об аргонавтах дал Отар Чиладзе в романе "Шёл по дороге человек" (1973).
Но вернёмся к "нашим аргонавтам" - Владко. В издании 1956 г. астроплан стартует с горы Казбек (Казбеги), расположенной в северо-восточной Грузии.
К этой же горе был прикован герой другого древнегреческого мифа Прометей. Интерес писателя к древнегреческим мифам подтверждается и расшифровкой происхождения хим. элемента "гелия" от имени бога солнца Гелиоса, тем более - изданием этого сборника (1962)
http://fantlab.ru/edition99811.
Выражаю благодарность за помощь в работе Анне Андриенко, Евгению Харитонову, Антону Первушину, Николаю Ковальчуку, Юрию Шевеле и двум Виталиям - Карацупе и Геныку.
© Вячеслав Настецкий, 2014
|
| |
| |
| argo-unf | Дата: Неділя, 27.04.2014, 23:21 | Повідомлення # 95 |
|
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 936
Репутація: 7
Статус: Offline
| Ну, в "Аргонавтах Всесвіту" Ярославського власне аргонавти - лише в останньому реченнні  . Твір страшенно нудний, і паралелей, які б міг запозичити Владко, я не помітив ("зайці" - на той час поширений штамп; мене от більше насторожує роман Джона Уіндема "Зайцем на Марс" - підозріло там одна сцена подібна з аргонавтівською... а Владко вільно читав англійською й мав доступ до іноземної фантастики).
|
| |
| |
| slavar64 | Дата: Понеділок, 28.04.2014, 11:46 | Повідомлення # 96 |
|
Командор
Група: Адміністратори
Повідомлень: 210
Репутація: 1
Статус: Offline
| Саме так 
|
| |
| |
| slavar64 | Дата: Понеділок, 28.04.2014, 16:13 | Повідомлення # 97 |
|
Командор
Група: Адміністратори
Повідомлень: 210
Репутація: 1
Статус: Offline
| А напоследок - разночтения в текстах "Аргонавтів Всесвіту" разных лет :
1939 г. - древнегреческие аргонавты в поисках золотого руна приплывают в Закавказье.
1955 г. - в Западную Грузию.
1988 г.- к западному побережью Грузии.
1952 г. - просто переплыли Чёрное море
1947 г. - в Колхиду, как называлось тогда современное Закавказье.
Но сравнение текстов переизданий романа и попытка выяснения причин корректировки текста - это уже совсем другая история...
© Вячеслав Настецкий, 2014
|
| |
| |
| slavar64 | Дата: Понеділок, 28.04.2014, 21:15 | Повідомлення # 98 |
|
Командор
Група: Адміністратори
Повідомлень: 210
Репутація: 1
Статус: Offline
| Владко, Владимир Николаевич Первая НФ публикация - повесть "Идут роботы!" ("Iдуть роботарi!", 1929, 1931), отмечена премией на Всеукраинском конкурсе. Затем последовали повести "Чудесный генератор"("Чудесний генератор", 1934), ("Ощадкаса часу").В 1935 В. опубликовал роман "Аргонавты Вселенной" ("Аргонавти Всесвiту", рус. 1939, испр. рус. 1957) о полете советского космического корабля на Венеру - первый в украинской литературе роман о полете на другие планеты. Роман традиционен для фантастики 30-х годов с ее пафосом покорения природы и добычи сырья для промышленности. Как и у Г. Адамова, http://www.e-reading.ws/chapter....dr.html в книге появляется "заяц" - сначала юноша, а потом, в исправленном варианте, для оживления сюжета - девушка. Главный герой - академик Николай Петрович Рындин - явно идеализированная фигура Н.А. Рынина, энтузиаста межпланетных полетов.Сборник "Двенадцать рассказов" ("Дванадцять оповiдань", 1936) также состоит из НФ произведений.Перед войной вышел роман "Потомки скифов" ("Нащадки скiфiв", 1939, рус. 1939) - добротно написанное произведение о таинственном затерянном мире под землей, где сохранилось одно из скифских племен. Писатель работал над ним с 1937 по 1939. "Меня в свое время очень заинтересовал мир древних скифов, которые с незапамятных времен населяли Украину и широкие степи на юго-востоке Советского Союза. Появились они неизвестно откуда и так же загадочно исчезли, не оставив никаких письменных памяток. Все то, чем располагает современная наука, основано на материальных находках при археологических раскопках в курганах и еще на малочисленных записях древних греческих и римских историков. Долгое время я изучал эти материалы и решил написать роман про жизнь и быт этих загадочных племен. Я не сумел бы, каюсь, написать исторический роман в полном понимании этого слова. И после долгих раздумий остановился на своем любимом жанре научной фантастики. Пусть мои герои заведомо фантастично, но в рамках литературной достоверности, окажутся в мире древних скифов..." - писал В.Под впечатлением гражданской войны в Испании написан роман "Седой капитан" ("Сивий капiтан", сокр. 1941, 1959). Идея силового поля, подобного изобретенному героем Г. Гребнева в рассказе "Невредимка", здесь реализована в неуязвимом вездеходе - "Люцифере", создатель которого использует его в борьбе против фашистов, захвативших власть в стране Иберии. Рукопись романа, подготовленного к книжной публикации в издательстве "Детиздат", погибла вместе с набором и версткой в начале Великой Отечественной войны в Одессе. Писатель восстановил его по журнальной публикации в 1957-58, основательно переработав.В 1961 вышла повесть "Одолженное время" ("Позиченний час").Повесть "Фиолетовая гибель" ("Фiолетова загибель", 1965, рус. 1971) - черезвычайно слабое произведение. Обнаружив, что метеорит занес на Землю некую фиолетовую плесень, представляющую угрозу для людей, герой не находит ничего лучшего, как сбросить его в горную реку, - решение, способное вызвать ужас не только у специалистов по экзобиологии.Роман "Железный бунт" ("Залiзний бунт", 1967) посвящен последствиям появления роботов на капиталистическом предприятии и представляет собой значительно переработанный и дополненный вариант повести "Идут роботы". В соответствии с традицией "красного Пинкертона" перепрограммирование роботов является ключом к революции и гибели их хозяев от "руки" своих созданий.
http://bvi.rusf.ru/fanta/esf_l/authors/v/vladko.htm
|
| |
| |
| slavar64 | Дата: Вівторок, 20.05.2014, 19:19 | Повідомлення # 99 |
|
Командор
Група: Адміністратори
Повідомлень: 210
Репутація: 1
Статус: Offline
| ПОДОРОЖ В ЗАКОНСЕРВОВАНУ КРАЇНУ (1)
В літературі відомі численні випадки, коли письменники — майстри пригодницького жанру звертались до історичних тем. Дехто з них користався оригінальним способом співставлення минулого з сучасним, переносячи людей сучасного в минуле. Це виглядало так, немовби уельсівська машина часу переносила героя не в майбутні, а в минулі часи. Марк Твен в романі «Янкі при дворі короля Артура» скористався для цього захоруванням героя після сильного удару по голові. Хаггард в романі «Копальні царя Соломона» приводить героїв у країну, що багато віків ізольована від іншого світу непрохідними безводними пустелями і високими горами.Володимир Владко в романі «Нащадки скіфів» користується способом дещо подібним до способу, якого вжив Генрі Райдер Хаггард. І там і тут герої шукають дорогоцінності; хоча мета цих розшуків і різна, бо там герої — представники капіталістичного суспільства, а у Владка — радянські люди, але і там і тут одночасно з дорогоцінностями вони знаходять давні племена, які ведуть особливе, цілком відокремлене від усього світу життя. Основна і головна відміна романа Владка від романа Хаггарда та, що Владко ставив своїм завданням, використовуючи захоплюючу, інтригуючу форму розповіді, показати читачеві життя таємничого народу скіфів, що жили колись на території України і зникли, не залишивши жодних писаних пам’яток про себе, а завданням Хаггарда було лише дати читабельний роман.Для Владка ця спроба була оригінальна тим, що вперше він спробував свої сили в жанрі історичного романа, принаймні в близькому до нього. Одночасно він скористався своїм попереднім досвідом в галузі науково - фантастичної і пригодницької літератури. Це допомогло йому створити інтригуючий сюжет, надати творові яскравофантастичного забарвлення, наситити його деякими елементами техніцизму і популярно розповісти про побут скіфів.Коротко зміст романа такий. Наукова експедиція в складі вченого геолога, вченого археолога і двох студентів у глухому, непромисловому кутку Донбасу розвідує велику печеру, де мусять бути поклади золота. З цієї печери вони потрапляють у ще більшу. Це вже не печера, а цілий підземний світ, близький до того, який знайшли герої Жюля Верна в романі «Подорож до центра Землі». В цьому підземеллі зберігаються нащадки давніх скіфів. Досить велике плем’я, що непорушно зберегло увесь побут і звички своїх предків. Скіфи, брати Сколот і Дорбатай, з яких один ватажок племені, а другий головний віщун, в боротьбі між собою хотять скористатися геологами. Син Сколота Гартак намагається одружитися з студенткою Лідою. Геологи вступають в боротьбу з віщуном, що хоче їх знищити, лякають скіфів своєю собакою, вибухами пістонів, цигарковим димом, пускаючи його ротом і носом, та кишеньковим електричним’ ліхтариком.Тут знов-таки напрошується паралель з «Копальнями царя Соломона». У Хаггарда герої ведуть жорстоку боротьбу з головною відьмою племені і для залякування ворогів користуються вставною челюстю одного з героїв, навіваючи жах на «дикунів», то виймаючи, то вставляючи челюсть.Зрештою, геологи об’єднуються з рабами та бідними воїнами, що підіймають повстання проти віщунів та багатіїв. В самому розпалі боротьби геологам вдається знов опинитися в тій печері, відкіля вони попали до скіфів. їхня подорож закінчена. Вони ще знаходять поклади золота і щасливі повертаються додому.Що це, сон? Ні. Якась хвороблива уява? Теж ні. Автор закінчує так, ніби це цілковита реальність. Юний читач, для якого призначена ця книга, заплющує очі, і уявляє, що під Донбасом на незначній глибині простяглася колосальна печера, цілий підземний світ з лісами, де бродять дикі вепри, із степами, де пасуться табуни коней, течуть підземні ріки і, нарешті, живуть скіфські племена з рабами-греками. І той уявний світ, безперечно, затулить усі відомості про життя і побут стародавніх скіфів. Але, розплющивши очі, читач відчує абсолютну нереальність цього світу і не повірить так само у відомості про скіфів, що їх розповідає автор.Застосування фантастичних прийомів і взагалі фантастики в творах, що мають на меті показати минуле якогось народу, вимагає виняткової обережності, вмілості і глибоких знань. Навряд чи виправдовує себе той прийом, якого в даному разі вжив В. Владко, співставляючи сучасних людей з людьми давнього минулого, щоб цим способом познайомити нас з тим минулим. Чи не слід було йому зважити на досвід Роні, що в своїх романах «Вамірех, людина кам’яної доби», «По вогонь», «Чорна земля» — творах по суті цілком фантастичних — зумів захоплююче розповісти про доісторичну людину, не викликаючи у читача сумнівів.Манера реального показу нереальних по суті речей негативно позначилася на змалюванні героїв романа.
|
| |
| |
| slavar64 | Дата: Вівторок, 20.05.2014, 19:22 | Повідомлення # 100 |
|
Командор
Група: Адміністратори
Повідомлень: 210
Репутація: 1
Статус: Offline
| Найвиразнішим і до деякої міри провідним героєм романа є комсомолець Арон, закоханий у Ліду. Це людина експансивна, із значною долею хлоп’ячого в характері, що робить його не цілком дорослим, трошки амбітна, трохи жартівлива і навіть з легесеньким відтінком в’їдливості. Хоча це не тип, навіть не герой з цілком накресленим характером, але все ж образ його занотовується в пам’яті читача з перших сторінок романа.Так чи інакше уявляє читач Ліду, бо вона ж єдина героїня романа, хоча на підставі відомостей, що подає про неї автор, дати характеристику цій студентці трудненько. В значно гіршому становищі перебувають двоє літніх вчених-— геолог Іван Семенович і археолог Дмитро Борисович. Обидва вони такі невиразні і такі схожі між собою, що лише дочитуючи роман, ледве-ледве починаєш їх розрізняти. Авторові, що звик орудувати в своїх науково- фантастичних творах з героями-«масками», зрадив його досвід. Не можна було подавати двох представників близьких наук без якоїсь дуже виразної різниці між ними.Значно слабше змалювавши характери своїх героїв - скіфів, автор все ж залишився у виграшному становищі завдяки екзотичності цих постатей, поклавши на кожного з них свою специфічну функцію. Дорбатай, Гартак і Сколот належать до негативних героїв, а Варкан і Роніс до позитивних. Хоча всі вони виглядають в кінці досить блідо, але справжня невдача спіткала автора лише в опрацюванні одного образу. Маємо на увазі ватажка скіфівСколота. Вчені, що потрапили в полон до скіфів, віддають йому перевагу перед Дорбатаєм і симпатизують Сколотові, хоча й ведуть розмови, що, мовляв, він такий самий експлуататор: і ворог трудящих скіфів, як і віщун. Але не видно справжніх причин боротьби між ватажком і віщуном, не показано ставлення ватажка до своїх підлеглих. Автор показує Сколота симпатичною людиною і водночас намагається розвінчати його. Але робить це не в дії, а в авторських сентенціях, що висловлюються через геологів, про несполучність ролі ватажка з роллю, так би мовити, порядної людини.Мабуть, найбільш негативно позначилася на романі ота неправдива консервація цілого племені, що мусило в особливих умовах підземного світу непорушно зберегти соціальний лад, економічні та громадські взаємовідносини скіфського суспільства. Тут мимоволі напрошується аналогія з відомим твором Конан Дойля «Маракотова безодня», твором найменш вдалим з усіх фантастичних творів цього письменника. Там Конан Дойль заселяє глибини Атлантичного океану людьми, нащадками мешканців легендарної Атлантиди. Мешканці глибин океану пристосувалися до надмірного зовнішнього тиску води, що дорівнюється кільком тисячам атмосфер, мають спеціальне. освітлення, живуть в старовинних палацах, охороняють мову і традиції своїх предків, лише змінили характер своєї виробничої техніки та режим свого харчування.У Владка його нащадки скіфів не зазнали навіть і таких змін. Минули тисячоліття, і все залишилось так, як було. Саме це і створює гостре протиріччя з тією фантастичною формою консервації, до якої вдається автор, коли пише про таємниче велетенське підземелля, де мандрують нащадки скіфів. Чи не краще було шукати виходу з цього становища хоча б у сні або маренні?Ніяк не можна відмовити авторові в надзвичайній сміливості фантазії, в творчому польоті цієї фантазії і тим досадніше, що іноді він застосовує способи, які дуже знижують цей творчий розмах і цю сміливість. Наприклад, зовсім невиправдано звучить врятування з допомогою кишенькового ліхтарика від загону скіфської кінноти, що женеться за втікачами. Автор надто звузив свої можливості, даючи змогу вченим розмовляти з скіфами лише з допомогою подвійного перекладу. З чотирьох членів експедиції тільки археолог знає стародавню грецьку мову.
|
| |
| |
| slavar64 | Дата: Вівторок, 20.05.2014, 19:23 | Повідомлення # 101 |
|
Командор
Група: Адміністратори
Повідомлень: 210
Репутація: 1
Статус: Offline
| А серед скіфів теж лише одиниці володіють цією мовою.Роман супроводить післямова професора Семенова - Зусера. Ця післямова викликає деякий подив. Виклавши із короткому нарисі історію скіфів, проф. Семенов-Зусер зауважує:«...Я повинен відзначити, що деякі положення й факти автора іноді розбігаються зі встановленими наукою уявленнями про життя і побут скіфів». Очевидно, мова йде про кілька таких положень і фактів, але у післямові наводиться лише один факт. Професор Семенов-Зусер зазначає, що у скіфів не могло бути рабів-греків. І далі вів пише: «Треба також відзначити кілька неточностей в освітленні фізико-географічних даних та перебільшення окремих моментів з громадського і військового життя народів». Які ж саме неточності» у післямові нічого не сказано.Треба думати, що коли ті положення, які розбігаються з історико-археологічними даними, і ті неточності автор виправив, то про це зовсім не треба згадувати. Коли ж вони залишилися, то саме завдання передмови — пояснити їх.Який же загальний висновок хочеться зробити з усього сказаного?Роман написано, надруковано, і читачі, безперечно, з великим інтересом читають його. Він свідчить про майстерність автора володіти сюжетом, захоплююче будувати розповідь, але тверезий облік недоліків твору повинен підказати авторові, що творчий метод, яким він користався в цій новій для нього роботі, вимагає докорінного перегляду, бо кожен жанр має свої вимоги і на них треба зважати.
(1) В. Владко. Нащадки скіфів. Роман. 308 стор. Дитвидав. ЦК ЛКСМУ.
Микола Трублаїні. "Літературний журнал" №10 / 1940.
|
| |
| |
| Nick | Дата: Середа, 21.05.2014, 22:30 | Повідомлення # 102 |
|
Адмірал
Група: Адміністратори
Повідомлень: 271
Репутація: 5
Статус: Offline
| Прочитав з задоволенням.
|
| |
| |
| slavar64 | Дата: Середа, 21.05.2014, 22:39 | Повідомлення # 103 |
|
Командор
Група: Адміністратори
Повідомлень: 210
Репутація: 1
Статус: Offline
| Дякую. Це наша з Вами сумісна праця.
|
| |
| |
| slavar64 | Дата: Субота, 27.09.2014, 18:26 | Повідомлення # 104 |
|
Командор
Група: Адміністратори
Повідомлень: 210
Репутація: 1
Статус: Offline
| 
Автор статьи Уолтер Смирнів говорит, что Павло Крат http://uk.wikipedia.org/wiki....0%BB%D0 , эмигрировавший в Канаду в 1907 году, написал в 1918-м первую украинскую утопию, основанную на использовании солнечной энергии "Коли зійшло сонце" ( о Канаде 2000 г. )
http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/1204/file.pdf
|
| |
| |
| argo-unf | Дата: Субота, 27.09.2014, 21:33 | Повідомлення # 105 |
|
Admin
Група: Адміністратори
Повідомлень: 936
Репутація: 7
Статус: Offline
| Спасибі, чудове видання! Але проблема в тому, що діаспорні книги, щоб стати більш-менш читабельними, потребують хоч косметичного редагування. Доведеться вичитувати.
|
| |
| |
|
