Олександр Казанцев пропонував добувати синтетичну їжу з нафти, вона не поступалася б смаковими якостями перед справжньою.

Цікава також ідея Євгена Філенка - синтезатор створює їжу з будь-якої органіки, в нього завантаженої.

А ще пригадую оповідання "Багаття" Георгія Тьомкіна - там синтезатор створював їжу з нічого, але слід було добре уявити очікуваний продукт.

Дуглас Адамс
Ресторан на краю Всесвіту
…
Велика тварина з класу ссавців наблизилася до столика Зафода Бібльброкса. Це була товста м'ясиста істота на чотирьох ногах, схожа на корову, з великими вологими очима, з маленькими ріжками. Вона, якщо так можна сказати, улесливо усміхалася.
— Доброго вечора, — низьким голосом промовила вона і важко опустилася на задні ноги, — я — Сьогоднішня страва. Чи цікавлять вас якісь частини мого тіла? — Вона гмукнула, вигідніше всілася на задніх ногах і вмиротворено звела на них очі.
Її погляд зустрівся з широко розплющеними очима ошелешених Артура і Тріліан, вона перевела погляд на Форда Префекта. Той покірно стенув плечима, а очі Зафода Бібльброкса палали неприхованим голодом.
— Може, шматок м'яса з лопатки? — запропонувала тварина. — Тушкований у соусі з білим вином?
— Е, тобто з вашої лопатки? — пошепки вимовив нажаханий Артур.
— Звичайно, з моєї лопатки, сер, — задоволено мукнула тварина, — я пропоную тільки себе.
Зафод схопився на ноги і з виглядом знавця став обмацувати лопатки тварини.
— О, філейна частина теж дуже хороша, ...
— Ти маєш на увазі, що ця тварина справді хоче, щоб ми її з'їли? — пошепки запитала Тріліан у Форда.

…

— Мені зовсім не хочеться поїдати цю тварину, яка жива стоїть перед нами та ще й припрошує, — сказав Артур. — Це не по-людськи.
— То краще їсти тварин, які цього не бажають, — сказав Зафод.
— Не в цьому річ, — запротестував Артур і замислився на хвилю. — Гаразд, — сказав він, — можливо, річ саме в цьому. Не буду сперечатись, зараз мені не хочеться думати про це. Я просто… е-е…

…

— Я напевно замовлю овочевий салат, — промимрив він.
— Чи можу я звернути вашу увагу на мою печінку? — звернулася до нього тварина. — Вона, певно, дуже соковита й ніжна. Я місяцями посилено харчувалася.
— Тільки овочевий салат, — з притиском відповів Артур.
— Овочевий салат? — з осудом у голосі перепитала тварина, закочуючи очі на лоба.
— То ти хочеш сказати, — сказав Артур, — що мені не слід замовляти овочевий салат?
— Аякже, — сказала тварина, — я знаю чимало рослин, які ставляться до цього так само негативно. Ось чому врешті-решт вирішили одним махом розв'язати цю заплутану проблему і вивести таку породу тварин, які справді бажають, щоб їх вживали в їжу, і які можуть чітко й відверто сказати про це. І ось я перед вами.
Вона злегка вклонилася.
— Мені склянку води, будь ласка, — попрохав Артур.
— Послухай, — сказав Зафод, — ми хочемо їсти і усі ці балачки не замінять нам їжі. Нам, будь ласка, чотири не дуже підсмажених біфштекси і краще швидше. Минуло п'ятсот сімдесят шість мільйонів років від того часу, коли ми востаннє щось їли.
Тварина звелася на усі чотири ноги і вдоволено гмукнула.
— Напрочуд мудрий вибір, сер, як на мене. Гаразд, — сказала вона, — то я побігла, мені ще треба застрелитися.
Вона обернулася до Артура і підморгнула йому по-дружньому.
— Не турбуйтеся, сер, — сказала вона, — я зроблю це дуже гуманно.
І, похитуючи боками, неквапом подалася до кухні.
…