Аргонавти Всесвіту
сайт україномовної фантастики
Меню сайту
Категорії каталогу
Статті [1]
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 1565
Головна » Матеріали » Критика » Статті

НАЛБАНДЯН Карен. Пост'ядерний світ Аліси Селезньової

Карен НАЛБАНДЯН

 

ПОСТ’ЯДЕРНИЙ СВІТ АЛІСИ СЕЛЕЗНЬОВОЇ,

або

ЯК МИ СТАНЕМО ТАКИМИ

 

Світ Гості з майбутнього - світ після Третьої світової війни.

 

Фантастичне есе

 

 

Отже, згадаймо знову момент розставання. Аліса розповідає однокласникам відверті казки, і не приховує цього. Чому?

Напевне, зараз уже можна відповісти на це питання - ми пройшли четвертину шляху. Це була милосердна брехня.

Уявіть себе в 1912-му - зазавершальному році XIX століття (історичного, не математичного). Спокійний, комфортабельний світ... Змогли б ви повідати цим людям що в найближчі півстоліття їх не чекає НІЧОГО доброго - лише війни, кров і смерть? Вони судять про наш світ по вас - такому розумному, інтеліґентному, по Висоцькому - якого вони почули тільки від вас... І можливо вони в свою чергу вражатимуться вашій внутрішній свободі... Не замислюючись, як і якою ціною ви до неї прийшли. То що ж ви їм розповісте?

 

Ми пройшли чверть шляху - і ми по вуха в бруді, і виходу не видно - чи могла Аліса розповідати їм про це? Чи варто було, наприклад, розповідати про вибухи в Москві? - Але ж це всього лише епізодець, що, може, й у підручник не потрапив.

Чи варто було розповідати Колі Герасимову - що він-то ніколи більше не побачить Майбутнього - бо загине в 90-х - і так, що про це навіть і писати не захочуть.

І це тільки початок.

Я стверджую, що світ Аліси - це світ після Третьої Світової Війни.

Згадаймо для початку саму Алісу.

Далеко зробила крок вперед медицина! Аж страшно. Бо зазвичай медицина крокує семимильними кроками під час війни.

І приголомшливі фізичні можливості Гості з майбутнього - в бігу, стрибках (у тому числі з вікон), і швидкість мислення...

І навіть цілеспрямованість - форма і т. д. - лушпиння - головне - мета... Чи не було це все розроблено спочатку, як програма тренування спецназу? Але - 11 років! Це багато говорить про ендшпіль тієї війни. Подумайте, коли в спецназ беруть одинадцятирічних дівчаток? Коли брати більше нікого. А втрата населення справді вийшла значна!

Добре розвивалась і зброя - що в мирний час навряд чи можливо. Бластер... Та й захисне поле Поліни - що тримало розряд. Та й паралізуюче випромінювання.

Фліп - з антигравітаційним рушієм - це зараз він Фліп - ФЛаєр Пасажирський. А колись був ФЛіБ - ФЛаєр Бойовий. До речі, якщо розглядати його кабіну з цієї точки зору - широкий огляд, відкриті двері, як у фільмах про В’єтнам, височенний підголівник - захищати шию при перевантаженнях.

Але найцікавішим експонатом був, безперечно, робот Вертер. Раціоналістичне суспільство - і робот-прибиральник, стара руїна з ходою паралітика - тримає 4? 5? (Не пам’ятаю точно) попадань космічного бластера - пам’ятаєте, як кам’яні колони розліталися при першому такому попаданні? Робот-прибиральник - готовий пожертвувати собою, щоб врятувати життя людини...

Ні, суспільство було раціоналістичним - бо знайшло непогане застосування навіть музейному експонату - списаному бойовому кіборгу двотисячних...

Перед вами рідний брат Термінатора (старий робот вступає в бій з істотою/істотами, що міняють вигляд, щоб урятувати хлопчика з XX століття - це сюжет якого фільму?).

До речі, зовнішність Вертера - ніяких асоціацій? Це так би мовити «білява бестія» - старий, пошарпаний часом і ворогами образ надлюдини. А що паралітик... Так що б ви зробили, пристроюючи вчорашнього кіборга-вбивцю в музей? У першу чергу понатикали б блоків: програмних - на ненанесення шкоди людині (зверніть увагу, що ніяких каліцтв піратам Вертер не завдає, хоча й міг би). І блоків фізичних: обмежувачі швидкості пересування, обмежувачі людиноподібності...

А ще - спробуємо уявити світ цього майбутнього. Схоже війна скінчилася зовсім недавно.

Згадайте лише параноїдальну підозрілість школярів у космопорту.

Та ж Поліна. Дивний, я б сказав, співробітник Інституту часу... З одного боку - одна зі спостерігачів, з іншого - саме її (прошу звернути увагу - без будь-якої підстраховки - в особі довбаків зі спецназу) - посилають ловити піратів.

Сказати що професіонал-розвідник з неї аби який - так це навряд - стеження Фіми не виявив би лише сліпий.

(Між іншим, дуже цікаве міркування Вертера - де він прикидає, чи здавати Колю. Висновок - не здавати «і погубити Полину» - здається так?).

Заперечення - Поліна - фахівець по XX століттю. Можливо. Але - зверніть увагу - за піратами вона прибула в одязі XXI століття - не маскуючись. Тобто - точно знаючи, що нікого вистежувати не доведеться. А отже фахівець був зовсім не обов’язковим. Висновок напрошується сам собою. Раціоналістичне суспільство посилає проти двох до зубів озброєних головорізів - простого вченого. Це все одно, як посилати звільняти Будьонівську лікарню - припустимо, уролога тієї ж лікарні на підставі, що ворог замкнувся саме в його відділенні.

Або доручити звільнення лінкора «Міссурі» простому коку... Якщо тільки кока цього не звуть Райбек - і не був він до того - ну ким там був Стівен Сіґал - бійцем спецпризначення чи що.

Індивідуалістичне суспільство... Не просто! Війна змусила кожного бути «тактичною одиницею самій по собі» - немовби Бійцівського Кота. Повна автономність кожного. Повна відповідальність за свої вчинки.

І не тільки Поліна.

Пам’ятаєте, в космопорту? Старий начебто маразматик дід Павло. Та ще після потужного телепатичного удару. З якою швидкістю він мобілізується після ключової фрази «Вони перетворилися на вас»: «Це пірати. Вони запитували про Селезньова - у Селезньова мієлофон - мієлофон в Аліси». Аналіз - а далі слідує команда: слідувати в Космозоо, рятувати мієлофон.

Зверніть увагу: не бігти до ментів або служби безпеки, а рятувати самому. Тобто, віддаючи команду, дідусь Павло вважає, що майже незнайомий йому Коля в змозі її виконати. Між іншим, пірати думають так само. Пам’ятаєте, в останній серії - реакцію Криса, коли до їх будівлі підходить шостий-бе клас. Не спецназ, не «Альфа» - десяток дітей. І два запеклих озброєних пірати.

А в Криса - ніяких сумнівів: «Все, Веселуне». Він дуже добре знає, на що здатні земні діти його часу.

До речі, зверніть увагу: у фінальній сцені в підвалі загнані в кут пірати палять з бластера по колонах - але не зачіпають жодного шестикласника. Хоча без найменших вагань відкривають вогонь на ураження по Поліні.

Маленька особливість таких мілітаризованих суспільств - дуже нервове ставлення до атак на мирне населення. Особливо - на дітей. Простіше кажучи, завалений оперативник - це звичайно строк. Але от шкоди, заподіяної дитині - не пробачать. З-під землі дістануть. Можливо, із застосуванням принципу колективної відповідальності.

Між іншим, є як мінімум два епізоди, що підтверджують це твердження. Фраґмент, що не ввійшов до основного фільму, що потрапив тільки в «Короткий зміст попередніх серій» останньої частини. Крис у подобі вчительки бере Алісу за горло. Та напружена, але спокійна. І аж ніяк не перелякана. Розуміючи: не наважиться.

Далі - Космозоо. Електрон Іванович з унікальним розмовляючим козлом. Електрон Іванович - особа начебто повністю цивільна. Козел істота взагалі квазірозумна. Але усвідомивши ситуацію, вони по-перше негайно переходять у підпорядкування Колі - що розумно, це саме Коліна операція, він має наказ вищого за ранґом і взагалі більш компетентний у ситуації.

По-друге, беруть на себе найвищою мірою небезпечну роль загону прикриття - відволікати на себе й затримувати супротивника. Приймають, не розмірковуючи і не кажучи високих слів, якось дуже природно. До того ж, що судячи з усього, принаймні Електрон Іванович добре усвідомлює, хто такі пірати і чим може обернутися зіткнення з ними - може навіть краще, ніж Коля. Будучи неозброєним, явно розуміючи, що якщо справа дійде до стрілянини - обидва приречені.

Щоб було зрозуміло: що будете робити ви, раптом опинившись на шляху озброєних терористів? Чи станете жертвувати собою, прикриваючи абсолютно незнайомого хлопчиська?

Відбувається трансформація: тільки-но ти - фахівець-біолог - а в наступний момент - простий солдат в абсолютно безнадійному бою. Де тобі готується роль витратного матеріалу й живої мішені. Просто тому, що опинився в невдалий час у невдалому місці, нікого кращого під рукою немає і доводиться грати з тим, що є.

По-третє, зверніть увагу, ЯК абсолютно цивільна особа проводить свою частину операції. Маскування гілочками з листям, це, між іншим - техніка командо.

Наступний - робот Вертер. І та ж нероздумуюча готовність пожертвувати собою заради успіху чиєїсь чужої операції.

А останній - Коля. Пам’ятаєте, в класі, коли пірати вже добираються до Аліси? Тільки-но ти був центром операції, охоронцем мієлофона, інші прикривали тебе - а зараз приходить твоя черга ставати витратним матеріалом. І кілька хвилин, які ти можеш дати - ось і все, чим можеш бути корисний.

У ту ж тему: цікава еволюція поведінки Аліси в нашому часі. Спершу говорити й діяти вона надає Юлі, справедливо вважаючи, що та компетентніша. Сама йде в кільватері, більше придивляючись і збираючи інформацію. Те ж саме, що ми бачили у Електрона Івановича: керівництво віддається найбільш компетентному. І тільки в останній день, повністю освоївшись вона починає діяти. І діє... Пам’ятаєте, як Аліса веде допит нещасного Ішутіна? Холодно, жорстко і професійно. У три питання - розколює геть.

Між іншим, питання, яким варто було б задатися Колі ще в Інституті Часу: «А чому саме ми?»

Пам’ятаєте, звідки повертаються інші співробітники Інституту? Один - рятує раритети Олександрійської бібліотеки. Судячи з одягу, мається на увазі розгром 391-го року, коли римська цивілізація заміщалася християнською. Другий - в одязі епохи Людовика XVI. Усього кілька років до Великої Французької революції, якобінського терору та іншого.

І - Поліна. У нас. У 1984-му. Перебудова починається рівно через рік, у квітні 1985-го. Що вона робить у нас? Що рятує? ВІД ЧОГО?

Загалом, якщо час цікавить істориків майбутнього... його мешканцям варто тільки поспівчувати.

Пірати... Це зовсім окрема пісня. У всі часи і на всіх трасах - пірати, розбійники і т.д. виходили на доріжку, коли слабшала центральна влада. Найчастіше - у часи воєн і після.

І до речі - пам’ятаєте космопорт? Колись він вражав - немов казка. А ось подивився востаннє - маленький, обшарпаний, запилений, безлюдний... Відсіки ці - і в космопорту, і в Інституті часу - так і маються на увазі герметичні перегородки - що відсікають приміщення в разі влучення... Чи таким мав бути космопорт Москви - столиці наддержави? І висновки напрошуються страшненькі. А ще - зелене місто - чи не була ця зелень тієї ж природи, що й знаменитий проект «Зелена галявина» - на місці ЧАЕС?

Чи повірила б людина 1912 -го, що Храм Христа Спасителя був знесений дощенту, що чудові палаци Петергофа лежали в руїнах. Він носом ткнув би нас - ось стоять же! Адже вона не побачила б, що теперішній Храм - всього лише залізобетонне репринтне видання. Так чому б Москві-2084 не бути таким репринтом - після атомного бомбардування 20.. року. Звідси й зірки на Кремлівських вежах, і стародавні машини...

Словом, світ цей дуже непростий. І - пройшовши весь шлях XXI століття - важко напружуватися й витрачати час на всяку нісенітницю й умовності.

Так ось вам і відповідь - що ж було в очах Аліси Селезньової... В очах, які відбивали світло інших галактик. Пам’ять атомних вибухів, моторошних злочинів і дивовижних злетів, які нам і не снилися. Для неї весь цей світ був несправжнім. Пам’ятаєте: «Вечір... Такий, як у нас...». Так нас дивують кольорові фотографії початку XX століття - виявляється цей світ був не чорно-білим.

Зверніть увагу: Аліса не дивується й не обурюється ні підлості, ні дурості людській. Дивується й обурюється Юля Грибкова, яка живе в цьому світі. Аліса спокійна, приймає ситуацію й людей як є. Вона цей час проходила - знає йому ціну, і що в цього часу попереду. Тому й дивиться поблажливо.

Поблажливе ставлення... «Він не пам’ятає ні чинів і ні імен». А ще жалість там була.

«- Тоді, Господи, зітри нас з лиця землі і створи заново досконалішими... або ще краще, залиш нас і дай нам іти своєю дорогою.

- Серце моє сповнене жалості, - повільно сказав Румата. - Я не можу цього зробити.» (Брати Стругацькі «Важко бути богом»).

 

 

© HOCHLANDER, переклад з російської, 2014.

 

Категорія: Статті | Додав: argo-unf (16.03.2014)
Переглядів: 289 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Друзі сайту
  • українська космічна поезія
  • сторінка письменника-фантаста
  • Олексія Кацая
сторінка письменника-фантаста
Віктора Савченка
персональний сайт
письменника-фантаста
Віктора Савченка
сайт письменника-фантаста
Ігоря Желема
сайт письменника-фантаста
Олекси Палійчука
письменника-фантаста
Олександра Левченка
письменника-фантаста
Тимура Литовченка
сайт україномовного мережевого
перекладу фантастики
україномовний сайт-дайджест
сучасної короткої фантастики
сайт Київського клубу
любителів фантастики
україномовний сайт мережевого конкурсу
фантастичних оповідань
інформаційно-літературний сайт
сайт журналу подорожей, пригод та фантастики
Статистика

Онлайн всьго: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Аргонавти Всесвіту © 2019